Праксеологія - теорія ефективної діяльності

Фундаторами сучасних праксеологічних інтерпретацій стали класики філософської, соціологічної та психологічної думки.

Генеза власне праксеологічних проектів почалась із вчення Л.

Неоавстрійська школа праксеології, представлена Л. Мізесом та Л. Хайєком. Вона полягає у постулюванні необхідності ство­рення окремої науки про діяльність як однієї з нагальних потреб сучасності. Предметом такої науки мають стати дослідження ціле­спрямованої діяльності індивідів, градації цілей, заради яких ця ді­яльність здійснюється, ефективних засобів задля її реалізації, уза­гальнення досвіду, який фіксує відповідність обраних засобів реа­лізованій меті. Соціальні трансформації є наслідком індивідуаль­ної діяльності. Діяльність з будь-якого приводу є наслідком неза­доволення індивідом існуючого стану речей й свідчить про готов­ність індивіда змінити обставини за власним бажанням, наслідок програмування кращого майбутнього. Результатом діяльності ста­ють певні цінності, які або збігаються, або не збігаються із тими, яких прагнув індивід.

та її ефектом. Усі вищезазначені проекти праксеології були взає­мно незалежними і стали етапами на шляху до створення принци­пово нової науки про ефективні прийоми діяльності.

У другій половині ХХ століття з’явилася значна кількість ро­біт, присвячених розв’язанню проблеми вдосконалення діяльності в різних сферах людського існування. Праксеологічну проблема­тику розвивали в контексті економічних теорій, менеджменту, пе­дагогіки, згодом кібернетики, синергетики, ряду галузевих праксе- ологій. Серед російських та українських методологів, які безпосе­редньо займалися розробками методології ефективної діяльності, слід згадати В. А. Асєєва, В. Г. Афанасьєва, Е. Г. Винограя, Е. С. Жарікова, Ю. Г. Маркова, Н. Н. Мойсеєва, С. П. Позднєва, О. С. Разумовського, І. І. Чурілова, Г. А. Ширшина, А. І. Уйомова, В. В. Яцкевіча та ін.

У сучасній праксеології (як і її попередниці - тектології О. О. Богданова, науковій організації виробництва Ф. Тейлора та ін.) виділяють позитивні принципи раціональної організації діяль­ності в різних сферах соціальної практики не лише з позицій загальної теорії систем - біологічної, соціальної, психологічної, технічної (Л. Берталанфі, А. Маліновський, Е. Юдін та ін.), але й з урахуванням антропологічних розробок (А. Печчєї, Т. де Шардена, І. Фролова та ін.). Цікавими у цьому контексті є роботи Н. Н. Мой- сеєва, зокрема його книга про значення коеволюції для розуміння шляхів розвитку суспільства.

У праксеології перед нами у новому світлі постає проблема співвідношення раціональних і нераціональних аспектів у багато­манітній діяльності людини. Більшістю праксеологів раціональ­ність розуміється як природна логічність й алгоритмічність дій, тобто їх відповідність законам і програмам поведінки. Праксеоло- гічний підхід у теоретичному мисленні й практичних діях висту­пає як парадигма, яка може бути застосована у будь-яких сферах діяльності, наприклад в економічній теорії і практиці.

дій й операції, методи і методики, моделі різного рівня, розпоря­дження, рішення тощо. За останні роки праксеологія продовжу­вала свій розвиток у бік галузевих розробок. Значущими аспек­тами сучасної праксеології можна назвати вчення про наукову ор­ганізацію праці, раціональну діяльність, еврістику як науку про розв’язання творчих завдань, теорію організації управління тощо. Все більше праць виходить у межах педагогічної, юридичної, спортивної, політичної та інших галузевих відгалужень праксео- логії. Наукова царина також збагатилася фундаментальними роз­робками, які органічно вбудовують праксеологічну проблематику в свій предмет дослідження: мається на увазі оптимологія, акмео- логія, біхевіористика та ін. Розробка концепції стійкого розвитку людства - це ще один практично орієнтований напрям праксеоло- гії. На наш погляд, жодна із загальнонаукових дисциплін не зможе охопити цю проблему з такою повнотою і всебічністю, як праксе- ологія.

Отже, досліджуючи проблеми ефективної діяльності, праксео­логія передбачає аналіз конкретно-історичних умов практики і про­понує критерії вибору оптимальних методів дії. Таким чином, су­часна праксеологія постає як загальна концепція діяльності та отри­мує статус інтегрального програмно-концептуального проекту.

18.4.