Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

ВИСНОВКИ

Результатом проведеного дисертаційного дослідження стала реконструкція джерельної бази соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., у процесі якої було з’ясовано стан наукової розробки проблеми, досліджено історичні умови, в яких відбувалося виникнення та побутування історичних джерел різної видової належності, виявлено та описано їх комплекси, історично сформовані різноманітними продуцентами, здійснено всебічний аналіз та визначено їх інформативні можливості.

Всебічний аналіз наявного джерелознавчого та історіографічного доробку попередників дозволив констатувати мозаїчність і спорадичність досліджень джерел із соціальної історії Запорожжя, виявити наявні лакуни, концептуалістські викривлення та фактографічні помилки. З’ясування стану наукової розробки проблеми дозволило дійти висновку про те, що певним історіографічним періодам прямо відповідали процеси засвоєння конкретних джерельних комплексів, які актуалізувалися та вводилися до наукового обігу за тематичним принципом, принагідно політичних й ідеологічних кон’юнктур. Відтак, на сьогодні, відсутні узагальнюючі праці, в яких би комплексно було досліджено джерельну базу соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст.

Специфіка досліджуваної проблематики зумовила необхідність визначення основних теоретичних і методологічних засад дисертаційного дослідження. У результаті було з’ясовано необхідність формування такого методологічного інструментарію, який би базувався на міждисциплінарних підходах, і дозволив, комплексно використовуючи здобутки, вже випрацьовані в історичному джерелознавстві, спеціальних історичних науках, соціології, текстології й інших галузях гуманітарного знання, апробувати їх на матеріалах, які стосуються джерел із соціальної історії січової громади.

Співставлення взаємних впливів між системою адміністрування запорозьких громад, що мала місце у державах Центрально-Східної Європи у XVIII ст., і рухом документообігу і фондоутворенням, дозволили дійти висновку про те, що виняткове становище, яке займало ВЗН та окремі козацькі громади постсічового періоду в державному устрої та соціальних структурах цих країн, позначилися на характері документальних зносин, а відтак сприяли випадковості та ситуативному способу формування комплексів документальних джерел. Відтак, було встановлено прямий зв’язок між фактом підпорядкованості запорозького козацтва конкретним державним установам і посадовцям, загальним характером цих відносин і рівнем репрезентативності матеріалів до соціальної історії Запорожжя в документних (згодом - архівних) фондах. Також було з’ясовано, що абсолютистський, централізований характер устрою Російської та Австрійської імперій, найбільшою мірою сприяв акумуляції документальних матеріалів, на відміну від Османської імперії та її васала - Кримського ханства.

З’ясування специфіки продукування документальних джерел дозволило визначити, що посилення в різні періоди досліджуваного часу державного контролю по відношенню до запорозького козацтва, особливо з боку Російської імперії, значно активізувало процеси продукування різних видів документальних джерел, які повною мірою відображали особливості соціального устрою та характер взаємовідносин різних соціальних груп, як усередині козацької громади, так і за її межами.

При цьому, було встановлено той факт, що якісні зміни, які мали місце впродовж усього XVIII ст., найбільш повно проявилися в урізноманітненні їх видової належності. Зокрема, від початку 1750-х років документально оформлюються різноманітні форми обліку й контролю - фіскального, поліційного, церковного, за козацьким і посполитим населенням Запорожжя з боку урядової та кошової адміністрації. Імплементація імперського законодавства, у тому числі карного, на запорозькому грунті, сприяла початку функціонування спеціалізованих документальних систем - наприклад, судово-слідчої, продуктом діяльності якої була масова за своїм характером документація - протоколи допитів, свідчення та інші подібні.

Дослідження обставин та напрямків створення наративних джерел - спогадів, епістолярій, описів, записок - дозволило встановити пряму залежність їх ідейного спрямування від етнічного та соціального походження авторів, а також від нагальних потреб публіцистичного характеру, тісно пов’язаних із необхідністю формування суспільної думки певних соціальних груп у контексті відносин запорозького козацтва із широким колом спільнот-контактерів. Було з’ясовано, що компліментарна/антагоністична тональність наративних текстів, що створювалися, переміщувалася градієнтом від авторів які походили з козацького оточення, і до вихідців з кіл російського дворянства та польської шляхти. Попри свій суб’єктивізм, наративи є важливою складовою актуалізованого комплексу джерел, оскільки, в більшості випадків, відображають колективну реакцію певних соціальних груп на конфліктні та симбіотичні взаємодії із січовою громадою.

Аналіз текстів, які закарбували в собі та самі є наслідком процесу створення усно-історичних і фольклорних джерел - оповідань, переказів, історичних пісень та анекдотів, дозволив з’ясувати високий рівень його персоналізації, авторського впливу з боку конкретних прошарків січовиків. Особливості побутування текстів зазначених різновидів напряму залежали від історичних умов, у яких знаходилися їх автори та транслятори. Фіксація усно- історичних і фольклорних джерел із соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст., переважно здійснювалася не синхронно, а через значні відрізки часу, що значно знижує рівень їх достовірності.

У результаті суцільної евристики 87 фондів 24 архівних, музейних і бібліотечних установ України, Російської Федерації, Польщі, Туреччини, Сербії і Хорватії - ДААРК, ДАДО, ДАОО, ДАХО, ІР НБУ, НКМ, ЦДІАК України, АВПРИ, СПб ИРИ РАН, ГАКК, ОР РНБ, РГАВМФ, РГАДА, РГВИА, РГИА, AGAD, BCz, BJ, BOs, BR, BOA, АВ, ИАП, HDA, - було з’ясовано, що потенційну джерельну базу дисертаційного дослідження з соціальної історії запорозького козацтва становить сукупність представницької кількості документальних, наративних і фольклорних джерел, утворених у результаті діяльності різноманітних фондоутворювачів упродовж XVIII ст. Наявність джерел за темою дослідження у зібраннях конкретних архівних установ зумовлена напрямками руху документації, особливостями функціонування поточних архівів фондоутворювачів, а також впливом зовнішніх факторів, зокрема, цілеспрямованими вилученнями. Частина актуалізованого комплексу джерел у різні часи ставала об’єктом джерелознавчого дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців у різноманітних контекстах, і була введена до наукового обігу у складі тематичних археографічних публікацій ХІХ - ХХІ ст.

Здійснена, за ознаками походження, функціонального спрямування та видової належності, класифікація документальних і наративних джерел показала, що комплекс джерел із соціальної історії запорозького козацтва складається із представницького загалу текстів українського, польського, турецько-кримського походження, чиє виникнення напряму пов’язане із особливостями соціального буття січової громади в оточенні сусідніх етно- соціальних груп і спільнот. Документальні джерела, за їх функціональною спрямованістю, було розподілено на законодавчі, засвідчувальні, розпорядчі, звітні та облікові. За видовою належністю всі документальні джерела з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. були віднесені до трьох груп - актові, справочинні та обліково-статистичні документи. Усі писемні наративи, за своєю видовою належністю, було віднесено до трьох основних підгруп: 1) наративи-описи (оповіді); 2) мемуари; 3) приватні епістолярії. За своєю функціональною спрямованістю всі джерела особового походження розподіляються на авто- та інтеркомунікативні. Протягом другої половини XVIII ст. відбулося урізноманітнення видів документальних і жанрів наративних джерел, що пояснюється множинністю покладених на них функціональних завдань, покликаних якнайбільш повно забезпечити канали комунікації ВЗН і постсічових козацьких спільнот із їх численними контрагентами. Проведена класифікація дозволила розглянути розвиток конкретних видів джерел з історії Запорожжя впродовж досліджуваного періоду.

Клаузульний аналіз формуляру документальних джерел різної видової належності шляхом вичленування структурних елементів, дозволив дійти висновку про високий ступінь раціоналізму у побудові конкретних документів, що стосуються соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст.: основну частину документів формують inscriptio, narratio, dispositio, datum i signature. Наявність же таких елементів, як salutatio, sanctio, apprecatio напряму залежала від характеру відносин ВЗН чи конкретної козацької громади із монархами, державними установами та окремими можновладцями держав-сюзеренів, рівня їх підконтрольності центральній владі. У цілому ж, уніфікація формулярів службової документації відбилася й на змісті документів, який стає більш лаконічним, регламентованим та насиченим службовою термінологією.

Компаративний аналіз клаузул формулярів актових джерел українського (запорозького та гетьманського), російського, польського, австрійського та османського (турецького й кримського) походження дозволив встановити факт поширення уніфікованого зразку абстрактного формуляру законодавчих актів у діловодній канцелярській практиці державних установ монархій Центрально- Східної Європи та запорозьких військових канцелярій. Окрім актових джерел, найбільшої формалізації зазнала розпорядча документація Російської та Австрійської імперій, адресована запорозьким громадам, що було з’ясовано шляхом співставлення конкретних формулярів ордерів, наказів, пропозицій. Службове листування зберігало найбільш довільний конкретний формуляр; індивідуальні ж формуляри окремих епістолярій (особливо українського та османського походження) відзначаються найменшим рівнем формалізації.

Проведення граматично-дипломатичного та текстологічного аналізу типових різновидів наративних джерел з соціальної історії запорозького козацтва XVIII ст. дає підстави для того, щоб констатувати перспективність його поширення й на документальні джерела. Виявлення у текстах приватних епістолярій і біографічних розповідей запорожців значної кількості елементів і реалій, притаманних не народному оповідному, а офіційному діловодному стилю викладення матеріалу, є слідством поширення останнього у канцелярських практиках Коша за часів Нової Січі.

Одним із результатів проведеного дисертаційного дослідження стало з’ясування інформаційного потенціалу актуалізованої джерельної бази для дослідження процесів соціальної трансформації запорозької громади. Так, було встановлено, що актові документи, а саме правові, найбільш повно та цілісно відбивають у собі різноманітні заходи урядових структур держав-сюзеренів (насамперед, Російської імперії), спрямовані на уніфікацію соціального устрою Запорожжя, його адаптацію до домінуючих законодавчих норм. Важливе місце у відтворенні процесів інтеграції запорожців до соціальних структур зазначеної держави займають проекти реорганізації козацьких військ та матеріали діяльності законодавчих зборів (уложених комісій). Крім цього, було зроблено висновок про те, що складні процеси структуризації запорозької громади за часів Нової Січі, зокрема такі як інституалізація верств одружених козаків і військових посполитих, мають реконструюватися не тільки шляхом введення до наукового обігу кількісних данних з обліково-статистичної документації, випродукованої канцелярією Коша та полковими, провінційними та губернськими канцеляріями Новоросійської губернії, але й за рахунок використання потужного інформаційного потенціалу звітно-розпорядчої документації. Також було з’ясовано, що процеси інкорпорації запорозької старшини до російського дворянства, що мали місце після 1775 р., найбільш правдиво можуть бути відтворені за матеріалами (здебільшого - документальними) відповідних нобілітаційних справ.

Розкриття потенційних інформативних можливостей джерельної бази для аналізу соціальних рухів запорозького козацтва дало змогу стверджувати, що головною формою їх проявів у XVIII ст. стає гайдамацтво, яке було як реалізацією однієї з форм історичного буття козацьких громад у цілому, так і реакцією січовиків на контакти із некомпліментарними соціальними групами та структурами. Серед традиційно використовуваних діловодних матеріалів, випродукованих канцеляріями офіційних установ Речі Посполитої, Російської та Османської імперій, найбільш перспективними для подальшого історіографічного засвоєння є судово-слідча документація у гайдамацьких справах, насамперед та, яка містить значну кількість его-інформації - допити, свідчення та інші подібні.

Введення до наукового обігу актуалізованих наративних і документальних джерел дозволило наочно продемонструвати напрямки реконструкції визначальних рис етосу січовиків у досліджуваний час. Зокрема, на підставі всебічного аналізу спогадів, епістолярій, допитів й інших різновидів мемуарного жанру, які в дослідженнях попередників займали другорядне, в порівнянні з фольклорними, місце у корпусі досліджуваних джерел, було вичленовано складові форманти традиційних світоглядно-ціннісних і поведінкових норм запорожців. Дослідження звітно-розпорядчої документації, у свою чергу, дозволило встановити характер взаємодії базових моральних цінностей низового козацтва з аналогічними нормами інших, синхронно існуючих, соціальних груп. У результаті було здійснено узагальнюючий висновок про перспективність подальшого використання конкретно зазначених комплексів джерел із заявленої проблематики, як такої, що є важливою для розуміння мотивацій соціальної активності запорозького козацтва впродовж усього XVIII ст.

<< | >>
Источник: МІЛЬЧЕВ Володимир Іванович. ДЖЕРЕЛА З СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА XYIII СТОЛІТТЯ. 2011

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. Висновки до розділу 1
  8. Висновки до розділу 2
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. Висновки до розділу
  13. Висновки до розділу 3
  14. ВИСНОВКИ
  15. Висновки до Розділу ІІІ
  16. Висновки до Розділу IV
  17. ВИСНОВКИ
  18. 2.1.11. Проміжні висновки
  19. Висновки
  20. ВИСНОВКИ
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -