<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі дослідженні здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні поняття «процесуальне становище потерпілого у кримінальному провадженні», а також науковому обґрунтуванні пропозицій щодо вирішення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з участю потерпілого у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування.

Проведене дослідження дає можливість сформулювати низку висновків і пропозицій.

1. Аргументовано позицію, згідно з якою у доктрині кримінального процесу можливе використання як поняття «процесуальний статус», так і поняття «процесуальне становище особи», оскільки вони несуть різне смислове навантаження. Якщо процесуальний статус охоплює систему прав і обов’язків особи в цілому, то процесуальне становище демонструє систему прав і обов’язків особи залежно від конкретної форми та стадії кримінального провадження. Таким чином, процесуальне становище потерпілого може змінюватися під час кримінального провадження при збереженні ним відповідного процесуального статусу.

2. Запропоновано власне визначення поняття «міжнародні стандарти захисту прав потерпілого» - це закріплена в джерелах міжнародного права система норм і принципів, що на основі загальновизнаних уявлень про права особи встановлює права потерпілого та умови їх обмеження, механізми і гарантії реалізації таких прав, що з урахуванням особливостей порядку правового регулювання мають бути втілені й конкретизовані в національних правових системах.

Такі стандарти мають універсальний характер, рівну значущість для будь- якої держави і регіону, є комбінацією м’якого і твердого права, виступають як нормативний мінімум чи допустимий консенсус для державної регламентації, слугують масштабом виміру виконання державами міжнародних зобов’язань.

3. Обґрунтовано необхідність створення національної установи (фонду) захисту прав потерпілих від кримінальних правопорушень, яка повинна бути незалежною від органів державної влади.

Основною метою її створення є забезпечення прав осіб, яким завдано шкоди та які не змогли отримати ефективного захисту своїх прав від органів, що здійснюють досудове розслідування, та суду. Така установа має бути адміністратором публічного фонду відшкодування шкоди потерпілим, з якого особи мали б можливість отримати компенсацію, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо така особа переховується від компетентних органів чи є неплатоспроможною.

4. Частину 2 ст. 55 КПК запропоновано викласти в такій редакції: «Потерпілому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки, а також здійснюється їх роз’яснення особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, заяву про залучення особи до провадження як потерпілого або отримала згоду від особи та винесла постанову про визнання її потерпілим».

5. Запропоновано передбачити в КПК випадки обов’язкової участі адвоката - представника потерпілого, оплата за послуги якого має здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету. Обов’язкова участь представника забезпечується у кримінальному провадженні, якщо потерпілий: є неповнолітнім; має неповну дієздатність; не володіє мовою, якою здійснюється судочинство; помер, коли відсутні або не встановлено близьких родичів, членів сім’ї, які могли б вступити до провадження як потерпілі; у нього відсутні кошти для оплати представництва своїх інтересів у кримінальному провадженні; у випадках, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення або прокурор в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставить питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення і потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі.

6. Доведено доцільність ч. 3 ст. 286 КПК викласти у такій редакції: «У випадку наявності обов’язкових підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурор зобов’язаний повідомити потерпілому про закінчення досудового розслідування, ознайомити зі змістом клопотання прокурора та роз’яснити його зміст.

За наявності не обов’язкових підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності прокурор зобов’язаний отримати згоду або відмову потерпілого на закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності та здійснити відповідні дії».

7. З урахуванням результатів вивчення наукової літератури, обґрунтовується положення про те, що необхідно продовжити кримінальне провадження в публічному порядку у випадках смерті потерпілого, яка сталася з інших, незалежних від кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння причин у провадженні приватного обвинувачення. При цьому провадження має продовжуватися лише у випадках вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

8. Встановлено, що гарантіями захисту прав та законних інтересів потерпілого під час укладення угоди про примирення є: обов’язок слідчого, прокурора проінформувати потерпілого щодо права на укладення угоди про примирення, механізм його реалізації та наслідки укладення такої угоди; забезпечення контролю за процедурою та умовами укладення угоди; можливість брати участь у провадженні через свого представника; забезпечення здійснення примирення за допомогою незалежного посередника; забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, та вчинення дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди.

9. Аргументовано необхідність закріплення в КПК обов’язку слідчого, прокурора починати досудове розслідування в провадженнях, передбачених ст. 477 КПК в разі відсутності заяви потерпілого, який знаходиться в безпорадному стані через вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

10. Запропоновано передбачити в КПК положення щодо обов’язковості перевірки прокурором угоди про примирення на предмет її законності. У випадку невідповідності угоди вставленим вимогам прокурор має винести вмотивовану постанову про відмову у складенні обвинувального акта та передання провадження до суду, а сторони в разі незгоди із рішенням прокурора мають бути наділені правом на оскарження вказаної постанови до слідчого судді.

11. Доведена необхідність доповнення ч. 1 ст. 471 нормативним приписом, що стосується строку відшкодування шкоди, наступним чином: в угоді про примирення зазначається строк відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, який не може перевищувати строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

12. Запропоновано викласти ч. 1 ст. 477 КПК в такій редакції: «Кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є таке провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, а у визначених законом випадках - його представника, законного представника або самостійно прокурором щодо кримінальних правопорушень, передбачених...». У зв’язку з чим, необхідно розширити перелік повноважень прокурора (ч. 2 ст. 36 КПК), доповнивши його наступним: починати досудове розслідування в межах кримінального провадження у формі приватного обвинувачення в разі відсутності заяви потерпілого, який знаходиться в безпорадному стані через вчинення тяжкого або особливо злочину.

<< | >>
Источник: ТЛЕПОВА МАРИНА ІГОРІВНА. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ПОТЕРПІЛОГО ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. ХАРКІВ - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. Висновки до розділу 1
  8. Висновки до розділу 2
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. Висновки до розділу
  13. Висновки до розділу 3
  14. ВИСНОВКИ
  15. Висновки до Розділу ІІІ
  16. Висновки до Розділу IV
  17. ВИСНОВКИ
  18. 2.1.11. Проміжні висновки