Поняття про здібності. Природа здібностей

Серед багатьох істотних психічних властивостей, які відріз­няють одного індивіда від інших, є його здібності, що виявляються в здатності до якоїсь діяльності. Ця здатність реалізується в конкретних психічних властивостях, які допомагають людині опа­нувати знання, набувати навичок і вмінь, потрібних для діяльності, а також успішно справлятися із самою діяльністю.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що ви­являються в діяльності, є умовою її успішного виконання і визна­чають відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.

Здібності належать до найсуттєвіших рис людини. Ними є стійкі особливості чи властивості, що визначають більшу успіш­ність діяльності однієї людини порівняно з іншою. Вони виявля­ються в різних видах діяльності і сприяють її успішному вико­нанню. Здібною до певної діяльності вважають ту людину, яка швидше і легше освоює її, ніж інші, успішно справляється з її ви­могами, проявляє в ній ініціативу і творчий підхід.

Здібний той, хто не просто виконує певні завдання, а й воло­діє засобами, необхідними для цього, технікою роботи в певній га­лузі. Тому не можна розглядати здібності людини незалежно від її знань, навичок і вмінь. Вони спираються на наявні знання, навички та вміння і розвиваються разом із їх набуванням. Проте це не озна­чає, що здібності можна зводити до знань, навичок і вмінь. Врахо­вуючи це, А. Петровський вважає, що здібності - це такі психічні особливості людини, від яких залежить успішність здобування знань, навичок і вмінь, але які самі до наявності цих знань, навичок і вмінь не зводяться.

Ось чому не можна остаточно судити про здібності, наприк­лад, студента за результатами виконаної роботи, за відповіддю на екзамені, бо тоді більші здібності довелося б визнати у того, хто за менших затрат часу та інших умов краще засвоїв матеріал. На жаль, такі помилки трапляються часто.

Заперечуючи тотожність здібностей і знань, навичок та вмінь, психологи вказують на їх тісну єдність. Здібності виявля­ються не в знаннях, навичках і вміннях, а в динаміці їх здобування, тобто у швидкості, легкості й міцності оволодіння ними.

Дитина народжується на світ без психічних властивостей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взаємодії з навколиш­нім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різ­них видах діяльності, виявляються індивідуально -психологічні якості та особливості розумової діяльності.

Однак учені не виявляють одностайності в поглядах щодо прижиттєвого формування здібностей. Одні з них вважають, що у цьому процесі провідну роль відіграє соціальний фактор, а саме: певний спосіб організації діяльності. Інші дотримуються думки, що вони ґрунтуються на психологічних закономірностях, які вияв­ляються в діяльності, але залежать від спадковості. Обидві точки

зору сходяться на тому, що здібності формуються у діяльності лю­дини. Але якщо перша підкреслює роль соціального фактора, то друга визнає велике значення біологічного.

Наукова психологія виступає проти наголошування на абсо­лютній залежності здібностей людини від вроджених біологічних особливостей.

Задатки - вроджені анатомо-фізілогічні особливості нерво­вої системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини.

Як природні успадковані особливості людини, вони мають важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займа­тися певною діяльністю, здібності у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.

Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впли­вають на змістовий аспект здібностей, другого - лише полегшують чи ускладнюють їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості нервової системи.

Аналіз співвідношення задатків і здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які є різ­ними, однак здібності - це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опановуючи досягнення національної і світової культури, особистість формує свої здібності, їх прояв безпосеред­ньо зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.

Не всі вроджені задатки людини обов’язково перетворю­ються на здібності. Задатки, коли бракує відповідних умов для пе­реростання їх у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Здіб­ності, хоча і залежать від природніх передумов, але не переда­ються спадково. Дехто з вчених вважає, що існування династій му­зикантів, художників свідчить на користь вродженості здібностей. Так, у сім’ї Баха було 57 музикантів. Йоган Себастіан з’явився в п’ятому поколінні, Моцарту - 5, Гайдну - 2. Ці факти не можна 336

вважати абсолютним свідченням на користь біологічної спадково­сті. Вони також можуть бути результатом сприятливої для розви­тку таких здібностей сімейної атмосфери.

Хоча здібності залежать від природних задатків, але самі вони є продуктом людської історії. Як задатки слід розглядати рівень розвитку та співвідношення першої чи другої сигнальної системи. Відносна перевага першої сигнальної системи в психіч­ній діяльності людини характеризує “художній” тип, відносна пе­ревага другої сигнальної системи - “мислительний” тип, певна їх рівновага - “середній” тип людей (І.П. Павлов). Ці відмінності в сучасній науці пов’язують із функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку. Художньому типові властива яскравість образів, вразливість, емоційність. Такі люди мають схильність до діяльності художника, скульптора, му­зиканта, актора тощо. Людина “мислительного” типу виявляє вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залеж­ностями. Проте слід зазначити, що наявність поділу людей на “художній” та “мислительний” типи не означає невисокий рівень інтелектуальної діяльності в “художнього” або, навпаки, слабкості конкретних вражень у “мислительного” типу. Ідеться про відносне переважання.

17.2.