Висновки до розділу 2

На підставі етимологічного аналізу термінів «публічний» і громадський» встановлено, що вони дуже схожі за своїм сутнісним змістом, і можуть визначатися один через одного, тому й не дивно, що нормотворець застосовує їх у тексі деяких нормативно-правових актів як синоніми.

Обстоюється позиція, що, замінивши у Законі України «Про Національну поліцію» поняття громадського порядку та безпеки на поняття публічного порядку та безпеки, влада лише прагнула акцентувати увагу на тому, що нова поліція - це не інструмент проведення карально-репресивної політики держави, а орган влади, що виконує перш за все сервісні функції, тобто працює для населення, для задоволення його потреб та інтересів, що її

діяльність здійснюється на засадах гласності, відкритості та глибокої взаємодії з громадськістю. Також маємо сумніви щодо необхідності застосування терміну «публічний» замість «громадський». Вбачається, що за такого підходу можуть виникати негативні асоціації у населення, адже до цього міліція довгі роки забезпечувала саме громадські порядок і безпеку, які начебто за своїм звучанням ближчі українській ментальності, втім, це не завадило їй (міліції) виконувати це завдання, м’яко кажучи, абияк, що призвело до майже повної втратити довіри населення і суттєвого нівелювання престижу професії правоохоронця.

Обґрунтовано, що публічна безпека являє собою такий стан суспільного життя, при якому гарантуються та реально забезпечуються безпечні умови існування й життєдіяльності як суспільства в цілому, так і його окремих членів; при якому через систему відповідних відносин і заходів забезпечується належний захист найбільш важливих суспільних та індивідуальних інтересів від негативного впливу з боку джерел підвищеної небезпеки, а також мінімізація та максимально оперативне усунення завданих ними шкідливих наслідків.

На підставі визначення сутності понять «публічний» та «громадський», «громадська безпека» та «громадський порядок», а також «правопорядок» зроблено висновок про те, що під поліцейськими послугами у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку слід розуміти діяльність органів і посадових осіб Національної поліції, що здійснюється на засадах гласності, відкритості та активної взаємодії з громадськістю, з метою задоволення нагальних потреб і запитів населення щодо забезпечення необхідних умов для безпечного існування, нормальної життєдіяльності та соціальної взаємодії (комунікації, спілкування, тощо), вільної і безперешкодної реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Наголошено, що значення поліцейських послуг у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку важко переоцінити, адже саме їх реалізація покликана забезпечити всередині країни атмосферу суспільного спокою та захищеності, за якої кожен суб’єкт може нормально, тобто вільно і безперешкодно, взаємодіяти з іншими учасниками суспільного життя, реалізовувати свої права, свободи, законні інтереси та обов’язки; за якої кожен суб’єкт може бути упевненим у тому, що його права, свободи та законні інтереси захищені від зовнішнього негативного впливу, а в разі завдання їм шкоди шкідливі наслідки будуть максимально швидко (оперативно) та якісно ліквідовані. Акцентовано увагу, що поліцейські послуги у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку спрямовані не стільки на задоволення індивідуальних потреб окремих суб’єктів, скільки на виконання загальносуспільного запиту на підтримку відповідного суспільно -правового стану громадського життя, який є найбільш доцільним та корисним на певному етапі історичного розвитку українського суспільства.

Дістало подальшого розуміння співвідношення понять охорона та захист, у зв’язку з чим наголошено, що ці терміни хоча і є схожими, проте, не можна говорити про їх абсолютно синонімічність, адже головна мета захисту - успішно протистояти наявній загрозі, тиску, атаці, забезпечуючи таким чином спокій і благополуччя об’єкта захисту; а охорони - не допустити саму можливість виникнення такої загрози, а у випадку, коли вона все ж таки проявилася, - захистити об’єкти охорони від неї та її шкідливих наслідків.

Під поліцейськими послугами у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави запропоновано розуміти окремий напрямок діяльності органів і посадових осіб Національної поліції, що здійснюється на користь як індивідуальних (фізичні особи), так і колективних (юридичні особи та інші колективні утворення, в тому числі держава і суспільство в цілому) суб’єктів з метою забезпечення нормального ходу реалізації ними своїх суб’єктивних прав, свобод та (або) законних інтересів.

Змістом цієї діяльності є здійснення органами і посадовими поліції комплексу засобів і заходів, спрямованих на встановлення і підтримку режиму безпеки життєдіяльності суб’єктів суспільних відносин.

Специфіка поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, як окремого напрямку діяльності Національної поліції, на відміну від охоронної діяльності, що здійснюється в межах інших її напрямків діяльності (наприклад, охорони публічного (громадського) порядку), полягає у тому, що під час їх надання охорона здійснюється по відношенню до конкретного суб’єкта і має на меті забезпечення його певного суб’єктивного права (кола прав), свободи (свобод), законного інтересу (законних інтересів).

Доведено, що, надаючи послуги у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, Національна поліція здійснює охорону за такими напрямками: а) охорона особистих прав і свобод фізичних осіб. Ці права мають немайновий характер, тож і безпосереднім об’єктом охорони виступають немайнові блага: життя, здоров’я, свобода. Головною метою даних послуг є збереження особистої недоторканості осіб (охорона життя, здоров’я, свободи пересування, тощо), а також недоторканості їх особистого життя (захист житла, особистої документації та ін.); б) охорона об’єктів майнових (речових) прав фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності. Метою даного напрямку надання охоронних послуг Національною поліцією є збереження власності суб’єкта (суб’єктів) та забезпечення останньому (останнім) нормальних умов користування нею (тобто власністю); в) охорона об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення.

Обґрунтовано висновок, що надання поліцейських послуг у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави є об’єктивно необхідним та дуже важливим напрямком діяльності Національної поліції. Значення даних послуг полягає у тому, що вони дозволяють індивідуальним та колективним суб’єктам, в тому числі державі і суспільству в цілому, в разі виникнення у них потреби посилити рівень безпеки певних своїх прав, свобод та законних інтересів, уклавши угоду про надання відповідних охоронних послуг з поліцією охорони.

Встановлено, що більш доречно буде говорити про злочинність як сукупність зумовлених різними умовами та факторами суспільно небезпечних дій (бездіяльності), що вчиняються особами у певний період часу на певній території або у суспільстві в цілому та визнаються кримінальним законодавством злочинами. Такий підхід дозволяє позначити злочинність як конкретне об’єктивне явище, що має свої чинники та межі і з яким має працювати поліція. Тобто, говорячи про те, що Національна поліція надає послуги у сфері протидії злочинності, ми розуміємо, що її діяльність спрямовується на задоволення суспільного запиту на підтримку режиму законності на певній території шляхом боротьби з існуючою на цій території кримінальною активністю суб’єктів (злочинами) та її чинниками.

Доведено, що закріплення за органами Національної поліції такого завдання як надання послуг у сфері протидії злочинності має означати, що вони займаються не лише виявленням та розслідуванням вчинених злочинів або таких, що готуються, але й проводять роботу у напрямку активного виявлення та руйнування тих факторів, що стають причинами злочинної активності та (або) сприяють її розвитку. Тобто протидія являє собою комплексну категорію, що включає одразу декілька напрямків правоохоронної діяльності як кримінально-правового, так і кримінологічного характеру.

Аналіз змісту нормативно-правових актів, що у тій чи іншій мірі регулюють надання Національною поліцією послуг у сфері протидії злочинності, дозволив зробити висновок про те, що наразі стан адміністративно-правових засад даного напрямку діяльності поліції далекий від ідеального. Адже, по-перше, ані Закон України «Про Національну поліцію», ані положення про неї не надають чіткого розуміння щодо того, які саме ланки цього органу виконавчої влади та у якій мірі займаються виконанням означеного завдання; по-друге, регулювання здійснення органами та посадовими особами Національної поліції попереджувально- профілактичної роботи є досить поверхневим і має швидше декларативний, аніж такий, що має реальну практичну цінність, характер.

Обґрунтовано, що основні обов’язки у сфері протидії злочинності покладаються на кримінальну поліцію, разом із тим, закон не конкретизує, у чому полягають її завдання у цій сфері та яким чином, на яких засадах вони їх вирішують. Запропоновано дане питання розв’язати, прийнявши положення про кримінальну поліцію та уточнивши роль інших ланок Національної поліції у реалізації поліцейських послуг з протидії злочинності.

Акцентовано увагу, що належне виконання Національною поліцією своїх завдань із надання поліцейських послуг у сфері протидії злочинності неможливе без оновлення та розвитку відповідного адміністративного законодавства, зокрема, в частині визначення механізму (механізмів) реалізації нею профілактичної діяльності.

Доведено, що закріплення за Національною поліцією функції надання населенню допомоги медичного характеру є дуже важливим моментом, адже у ряді випадків саме представники поліції опиняються першими на місці події, обставини якої вимагають застосування заходів медичного характеру. Однак, якщо той факт, що поліція може та повинна у відповідних ситуаціях надавати людям домедичну допомогу, не викликає сумнівів, то право співробітників Національної поліції надавати саме медичну допомогу, у тому її розумінні, яке закріплене у чинному законодавстві, вимагає більш детальної регламентації, адже надати медичну допомогу, в тому числі екстрену, можуть тільки професійно підготовлені медичні працівники. Відтак, запропоновано або виключити із законодавства про Національну поліцію її обов’язок надавати медичну допомогу фізичним особам, передбачивши при цьому, що поліцейські зобов’язані у відповідній ситуації надати особі домедичну допомогу, та забезпечити, у разі потреби, якомога оперативне (швидке) надання їй повноцінної медичної допомоги, або ж слід ввести у законодавство таке поняття як «перша медична допомога», при цьому, визначити її зміст і передбачити, що її можуть надавати не лише працівники медичної сфери, але й інші суб’єкти, в тому числі працівники Національної поліції.

Акцентовано, що Національна поліція виступає суб’єктом надання правових послуг перинного характеру. Тобто органи та працівники поліції в разі письмового звернення до них особи чи її усного прохання повинні надати цій особі відповідну інформацію юридичного змісту, нескладну юридичну консультацію, роз’яснення щодо того, яким чином вона може реалізувати свої суб’єктивні права та обов’язки у конкретній ситуації та які її чекають наслідки в разі порушення нею встановленого правового порядку; допомогти їй (особі, яка звернулася) скласти прості документи правового характеру, які при цьому не є процесуальними, вжити усі необхідні заходи для забезпечення надання особі правової допомоги вторинного характеру.

Надаючи правову допомогу, поліцейські повинні дотримуватися наступних основних принципів: а) компетентність - надавати послуги правового характеру лише із тих питань, що належать до компетенції поліції;

б) безоплатність - працівники поліції не мають права встановлювати оплату або вимагати від особи відповідної винагороди за надання юридичних послуг;

в) своєчасність - допомога повинна надаватися максимально оперативно, в межах встановлених законом строків, якщо такі передбачені;

г) професіоналізм та ініціативність - які вимагають, по-перше, щоб правові послуги були максимально якісними, тобто чіткими, змістовними та зрозумілими для тих осіб, яким вони надаються; по-друге, щоб посадові особи Національної поліції, надаючи правові послуги, роз’яснювали особі, яка до них звернулася, усі важливі аспекти, пов’язані із її зверненням, навіть ті, про які у цьому зверненні безпосередньо не йшлося, однак, вони також стосуються порушеного питання і можуть вплинути на реалізацію особою своїх прав, свобод, законних інтересів та обов’язків. Крім того, ініціативність вимагає, щоб працівники поліції у випадку, коли характер та (або) зміст правових послуг, за якими до них звертається особа, виходять за межі їх компетенції, не просто відмовляли такій особі у наданні зазначених послуг, а роз’яснювали їй, куди (до якого органу, посадової особи, установи, закладу, тощо) слід звернутися, та забезпечували необхідні умови для належної реалізації цією особою свого права на правову допомогу.

Соціальну допомогу визначено як комплекс різного роду заходів, що здійснюється державою в особі її органів і посадових осіб з метою створення необхідних умов для нормальної життєдіяльності людей та забезпечення пристосування окремих категорій населення, які потребують особливої уваги, до цих умов.

Виходячи зі специфіки правового статусу Національної поліції, її функціонального призначення та повноважень, обґрунтовано висновок про те, що формами соціальної допомоги є здійснення психологічної підтримки фізичних осіб та надання їм певних соціальних послуг побутового характеру, якщо в силу тих чи інших причин вони (особи) не можуть належними чином обслугувати себе самі та не мають можливості звернутися по спеціальну допомогу з цього приводу. Досліджувана соціальна допомога може виявлятися у вигляді взяття дільничними поліцейськими шефства над самотніми літніми людьми, які потребують піклування, надання поліцейськими допомоги у пересуванні вулицями населеного пункту людям з певними фізичними вадами, проведення профілактичних бесід із складними дітьми, тощо.