Методи вивчення міжособистісних стосунків у колективі

Важливим аспектом життєдіяльності колективу, знання якого має практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є мі- жособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії

у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля.

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Воно дає можливість всебічно з’ясувати змістов­ний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми ан­кетування, опитування, інтерв’ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжосо- бистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим сто­совно нього є принцип синтонності - емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запи­тання, з ким би ти хотів... Воно може стосуватися будь-якої царини людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості - її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: “З ким би ти пішов у розвідку?”, “До кого б ти звернувся по допомогу під час вирішення конфліктної ситуації?” тощо.

При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за 387 принципом: “дуже бажаний”, “бажаний”, “менш бажаний”. Ре­зультати одержаних виборів занотовуються у соціометричну мат­рицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроб­лених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх ста­тус має такий характер: “зірки” - ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються “бажані”, які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають “малобажані” - один-два вибори; поза вибором залишаються “ізольовані”, з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи стано­влять собою контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не є повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричних досліджень, не дає змоги належно проаналі­зувати міжособистісні стосунки людей на основі суспільно визна­чених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв’язку актуа­льною стає потреба з’ясувати мотиви, керуючись якими особис­тість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського, цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експеримента­льно доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як колектив.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психо­логічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підг­рупи лідерів.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається гру­пою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оп­тимальним вважається варіант, коли формальний лідер -керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє пси­хологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапля­ється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв’язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособи- стісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду.